Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Його батьки були добрими, гуманними й освіченими людьми. Батько, Іван Назарович, служив управителем поміщицького маєтку пана Родзянка. Мати, Орина Гаврилівна, виховувалася в родині пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя.
Малий Леонід зачаровувався народною піснею, Звичаями та обрядами селян. Веселий і жвавий хлопчик любив усякі рослини, мав свою грядочку і вирощував на ній різні квіти.
Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них – і на все життя зненавидів насилля й деспотизм.
Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати – пан Родзянко, місцевий священник – арифметики, латинської й грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. Окрім того, хлопчик міг користуватися поміщицькою бібліотекою. У 1840 році Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга вилилася в поезії. Так народився перший твір – вірш «Сон». У 1847 році вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леоніда Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848 року Л.Глібов перебував у рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук юного письменника потрапили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Євгена Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з*являються байки «Вовк і Кіт»,Лебідь, Щука і рак», «Зозуля й Півень», які були надруковані аж у 1853 році.
Юнак хотів учитися на медичному факультеті Київського університету, але не вступив туди. Йому судилося стати не лікарем, а вчителем. 1849 року Леонід вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Однак нещасний випадок змусив Глібова перервати навчання: його батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився і раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855 році.
Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
З 1861 року він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов- редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 року, коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Спеціальним указом Валуєва було заборонено «Черниговский листок» у 1863 році. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п*ятнадцять літ. І саме цього вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром Глібова спіткало ще одне горе – померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовк.
У 1867 році Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60 – 70 рр. він писав мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сот рудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван», став душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі та шанувальники, літератори й актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав участь у роботі аматорського театру.
Літературну діяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці 80-х рр.: налагодились зв*язки з дитячим журналом «Дзвінок», де він публікував свої вірші, загадки, байки й жарти. У 1891 році у Чернігові відбулося урочисте вшанування Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета: він написав нові байки.
У 1893 році стан здоров*я Глібова значно погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. За п*ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Леонід Глібов помер 10 листопада 1893 року. Похований у Чернігові поблизу Троїцького монастиря. Поет любив це місто. У вільний час блукав його вулицями, йшов до берега Десни, щоб подумати, помріяти…
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.