Книжка в житті людини. Творча майстерня автора від давнини до сьогодення. Зміни формату книги впродовж віків.

Переглянь!!!
https://drive.google.com/file/d/1hCbopiy1yfWntJ8aQbfYq8Z7GZHXtNSV/view?usp=sharing
Книжка – це засіб передавання інформації. Якими були перші книжки і як передавали інформацію ще до появи книжок?
Вузликове письмо
Стародавні перси, китайці й мексиканці користувалися так званим вузликовим письмом. Для вузликового письма брали товсту мотузку й тонкі шнурки різного кольору й довжини. Шнурки прив’язували до товстої мотузки особливим способом, залежно від змісту інформації. Чим ближче до мотузки був вузол, тим важливіша була річ, про яку йшла мова. Чорний вузол означав смерть, білий – срібло або мир, жовтий – золото, зелений – хліб.

Письмо в малюнках

На зміну вузликовому письму, яке важко було читати, прийшло письмо в малюнках. Щоб розповісти, скажімо, про полювання, малювали диких звірів, людські фігури зі списом. Своє значення мало татуювання: візерунки розповідали про число походів, перемог, про силу й хоробрість людини.

Ієрогліфи

З кінця ІV тисячоліття до нашої ери відомі ієрогліфи – образні знаки єгипетського письма. Вони схожі на сучасні ребуси: одні значки означають ціле слово, інші – лише склади, а якісь – букви.

Буквене письмо

Буквене письмо виникає десь у ХV столітті до нашої ери, його винайшли фінікійці. Саме на його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт. Наша азбука виникла на основі саме візантійського (грецького) алфавіту.

І ось нарешті ми дійшли до праобразу книжок.

Книги-плитки

В історії відомі книги-плитки. Існували цілі бібліотеки, виготовлені з плиток. Бібліотека без жодного листка паперу була знайдена серед руїн давнього міста ассирійців – Ніневії (у ній було тридцять тисяч плиток). Датована ця бібліотека VІІ століттям до нашої ери. Плити нумерували, як сторінки, і на кожній проставляли назву.

Книги-стрічки

Відомі навіть книги-стрічки, їх придумали єгиптяни в ІІІ тисячолітті до нашої ери. Вони являли собою довгу стрічку (завдовжки 100 м), на якій записували текст. Виготовляли книги-стрічки з паперу, схожого на плетену циновку.

А з чого ж виготовляли папір у ті часи?

Папірус

Папір виготовляли з рослини, що називалася папірусом. Ця рослина удвічі вища за людину, товщина стобвура її – як у людської руки. Росте папірус в Африці, на берегах річок і боліт. Ця рослина має солодкий сік. Із її кори виготовляли сандалії, а з волокон – тканину. Із зв'язаних стовбурів будували кораблі. Але найбільше славився папірус як матеріал для виготовлення книжок.

Воскові книги

А ось стародавні римляни винайшли книги з воску. Писали в таких книгах по воску стальною паличкою. З одного кінця вона була гостра, а з іншого – заокруглена. Гострим кінцем писали по воску, а заокругленим згладжували поверхню помилково написаного слова.

Книги з прегаменту

Перша у світі бібліотека була заснована в єгипетському місті Александрія. Але з часом у неї з'явилася суперниця – бібліотека міста Пергама. Єгипетський фараон вирішив розправитися з пергамською бібліотекою, тому за його наказом було суворо заборонено вивозити папірус до Азії. Тоді Пергам наказав знайти заміну – і матеріал для письма стали готувати з овечої або козлячої шкіри. Пергам надовго стає всесвітньою майстернею пергаменту. Новий матеріал для книг виявився набагато кращим за папірус. Його можна було різати, згинати, зшивати в книги. Палітурки робили з двох дощок, обтягнутих шкірою. Такі книжки прикрашали коштовним камінням, їх закривали на застібки або замки, а ще – приковували залізними ланцюгами до стовпів.

Берестяні книги

Берестяні книги виникли в Київській Русі в ХІ столітті, вони беруть свій початок від берестяних грамот. Що це за книги? Їх виготовляли з бересту (берест – це дерево з подовженим зубчатим листям), його кип’ятили, потім знімали внутрішній шар кори й обрізали по краях. Літери на бересті видряпували гострим залізним чи кістяним стрижнем.

“Повість минулих літ” є складовою частиною так званого “Літопису руського”, до якого входять також Київський літопис і Галицько-Волинський літопис.

Перекладач “Літопису руського” Леонід Махновець так пише про цей історичний документ і водночас художній твір: “Книгу цю писали триста літ... Події в ній починаються з пралегендарного “сотворіння світу” і закінчуються 1292 роком, розгортаючись на землі й на небі, на степових роздолах і на просторах морів, на всенародних торжищах і в княжих гридницях, у монастирях і тюрмах, в імператорських палацах і в хижах трударів. Тут дві тисячі дійових осіб, відомих на ім’я, і безліч безіменних. Тих, що орали землю, кували залізо, зводили міста, писали книги, проливали кров свою, боронячи вітчизну, і тих, що панували над ними, грабували, палили, осліплювали, убивали, ненаситні на владу, землю, золото й рабів.

Книга ця – першоджерело відомостей про тисячі й тисячі подій, історій, людей. У ній усе важливе. Тому так пильно вивчали і вивчають її ось уже ціле тисячоліття... Про неї написано безліч праць. І ще безліч буде написано”. 

Про упорядника “Повісті минулих літ” Нестора Літописця.

Дослідники вважають, що Нестор народився орієнтовно 1056 року, напевно, у заможній родині, адже мав можливість здобути добру освіту. Коли юнакові виповнилося сімнадцять років, його прийняли до Печерськогоо монастиря, який у той час був одним із найбільших культурно-освітніх і політичних центрів Київської Русі. Цілком імовірно, що Нестор став монахом, щоб віддатися улюбленій книжній справі. Про місце народження, родину, дитинство і юність Нестора достеменно нічого не відомо. Тому відомості про його життя і смерть напівлегендарні. Нестор досконало знав грецьку мову. Ось як описує історичне джерело зовнішність Нестора: “сивий, із бородою, на плечах клобук, у правій руці перо, а в лівій – чотки...” Упорядник “Повісті минулих літ” був стриманим і смиренним, він дотримувався правил життя ченців. Що це була за людина? Як вона жила? Про що думала? Про це, як і про інше, можна тільки гадати.

Помер він на шістдесятому році життя. Мощі Нестора упродовж століть зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври.

Кожен талановитий митець – неповторна творча особистість. Учені зауважують, що особистість найталановитішого вченого можна замінити. Якби Менделєєв не став хіміком, то періодичний закон відкрив би хтось інший, можливо, пізніше, в іншій країні, але неодмінно таке відкриття відбулося б. Зміст наукової істини – закону Архімеда, теореми Піфагора, теорій Дарвіна чи Ейнштейна – не залежить від особистості вченого. Зовсім інша картина у мистецтві. Якби Леся Українка не написала драми-феєрії “Лісова пісня” чи Микола Вінграновський повісті “Сіроманець”, то ці твори ніхто не написав би. Одна і та сама тема, проблема може бути порушена різними письменниками, але результат творчості буде різним