Роль і місце пісні в житті українців. Головні календарні обряди.

https://www.youtube.com/watch?v=JOEdNuErIVc

Що ж таке – народна пісня? 

Народна пісня – це один із видів усної народної творчості; народна пісня – невеликий музично-поетичний твір строфічної форми, автором якого є народ; це колективний віршований текст, що співається.

Особливості народних пісень:

·         вираження почуттів, переживань, настроїв, роздумів;

·         стисле повідомлення про обставини, які їх викликали, елементи описів;

·         висока поетичність мови;

·         відповідність мелодій словесному тексту;

·         віршова форма;

·         малий обсяг;

·         одночасне виникнення слів і мелодій;

·         усне поширення;

·         існування тексту й мелодій у різних варіантах.

Українська пісня має багато різновидів: календарно-обрядові, родинно-побутові, суспільно-побутові, історичні пісні та пісні-балади. 

Запам’ятай! Різновиди календарно-обрядових пісень

Пісні літнього циклу: русальні, купальські, жниварські;

Пісні зимового циклу: колядки, щедрівки;

Пісні весняного циклу: веснянки, гаївки, гагілки.

Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства.

Усі магічні дії нерозривно зв’язані з вірою в магію слова, яким можна пришвидшити прихід такого жаданого тепла.  Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи на початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів , з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, які повертаються із вирію.

Велику роль у весняних святах відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під речитативне промовляння «Весну-Ладу, запали, запали; Лихі сили віджени, віджени...»

Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу, «коли щука хвостом розіб’є лід». А оскільки бажання дочекатись цього дня якнайшвидше було великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати». Пісні, які супроводжували ці обрядодії, називали веснянками, гагілками.

До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи, а також ігри, в яких висловлюються бажання прискорити прихід тепла, а з ним і тієї пори, коли закладався реальний ґрунт для доброго урожаю .

Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядовопоетичних дійств, що сягає корінням у сиву давнину. Як і в інші періоди року, літні ритуали були тісно пов’язані з прадавньою міфологією, спрямованрю на вшанування сонячних богів Ярила, Купайла, богині води Дани . Центральне свято — Купала, а всі інші передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із наростаючою силою виявляють повне панування літа на землі.

 Умовно початком святкувань літнього циклу можна вважати день Раю (Ураю, Ярія, згодом Юрія).  Його основу становить давній міф про воротаря Рая, який ключами відмикає небесну браму, випускаючи на землю росу. Цей день був святом першого вигону худоби на пасовиська. Від цього часу здійснювалися ритуали поклоніння деревам, а також тваринам – і свійським, і диким. До цього свята входили також обряди народження деревця-гільця, величання корів та овець, яких прикрашали вінками із квітів, стрічками. Найвищого вияву культи дерев та тварин сягали у Клечальну неділю (Зелену неділю). До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «клечалися» – тобто прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, повинно було відганяти нечисту силу і було пов’язане з рослинною магією та вірою в те, що «замаюванням» людина допомагає землі швидше покриватися зеленню. Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни і настання літа.

Відбувалося поминання померлих та задобрення духів поля й лісу – русалок (духів русел рік та потоків), звідки і назва – Русальний тиждень. Русалками вважалися істоти, які уявлялися душами утоплеників (подібною була назва «нявки» чи «мавки», що означала мерців, неприязних духів).

  Після Русального великодня відбувались проводи русалок із села, якими умовно завершувалися святкування, пов’язані з приходом тепла.

 Після Русалій наступала Петрівка – пора найдовших у році днів та найкоротших ночей, яка завершувалась на Купала (24 червня за старим стилем – день літнього сонцестояння). Свято Купала було чи не найважливішим в усій календарно-обрядовій системі. Відбуваючись під час найбільшої в році сонячної активності, воно вважалось періодом шлюбу сонця (вогню) із водою, що згодом відобразилось у міфі про одруження Лади (дочки Дани) із Купалом

Під вечір молодь збиралася в гай поблизу водоймищ на купальські ігрища. Хлопці зрізали у лісі чорноклен, а дівчата прикрашали його стрічками та квітами, називали «купайлицею», «купайлом», «гільцем», «вільцем», «мареною» та ін. Дівчата цього дня збирали пахучі трави, які приносили в жертву Купайлу. Поки дівчата водили навколо нього хороводи, що носили характер поклоніння, парубки розводили високе вогнище, яке повинно було горіти всю ніч.

Згодом відбувався обряд спалювання в ньому Марени – символу старіння і смерті, а також плодючості, адже природа перед тим як відмерти взимку, зріє, старіє і дає плоди . Поширеною традицією було пускання вінків на воду та ворожіння на них чи вибір пари. Поширеним також був обряд перестрибування через вогонь , у якому спалювали опудало Купала і що носив магічний характер, вважався своєрідним ворожінням на наступний рік. Петрівчані свята були провіщенням початку нового періоду – праці на полі чи часу жнив як початку осені. Тому після купальської ночі молодь прощалась із часом забав та Купалом, якого спалювали разом з Мареною у вогнищі.

 Не менш цікавими є обряди зимового циклу. До них входять Миколаївські свята, Різдвяні, Меланки (Старого Нового року) та Водосвяття. Нині ми святкуємо Різдво як народження Сина Божого Ісуса Христа, однак походження цього свята сягає корінням у дохристиянські часи, тому обряди зимового циклу пов’язані не тільки з Різдвом Христовим, а з періодом очікування весни як часу сівби, з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним святом цього циклу є Народження Всесвіту і пов’язувалося воно із трьома світилами астрального культу – Сонцем, Місяцем, Зорею. Поява на небі Зорі, якій у міфах надається роль вістунки, є знаком, що Сонце вступило в сузір’я Перуна (Стрільця). Вважалося, що в цей час (за старим стилем – 25 грудня; за новим – 6 січня) у Лади народжується немовля Коляда– божество зимового сонцестояння. Коли Сонце проходило центральні зірки сузір’я, праслов’яни урочисто святкували інше свято – народження Місяця (Молодика) – Щедрий вечір (за старим стилем 1 січня; за новим – 14 січня), а коли воно залишало сузір’я – народження богині води Дани (за старим стилем – 6 січня; за новим – 19 січня). Цей міф, що відноситься до архаїчних, був також пов’язаний із культом дерев, що виявлявся в шануванні Прадерева світу. Символом цього дерева стали явір, дуб, подекуди верба, яблуня, золотокора сосна, а згодом, під упливом північних народів, – ялинка.

 А ще наші предки вірили, що в різдвяну ніч сузір’я Оріона, яке в народі носить назву Золотого Плуга, торкається землі. Древня міфологія це пояснює тим, що Сварог  (чарівний коваль) дарує людям плуг, який падає на землю, символізуючи шлюб неба із землею. Із вшануванням плуга культивуються поклоніння плодам поля: божество Коляда отримує іншу назву – Дідух (прадух, предок) , його символом стає сніп пшениці. Всім божествам приносяться ритуальні жертви – 14 страв: кутя – на честь Сварога, 13 інших – на честь зодіакальних сузір’їв-божеств (згодом це число зменшилось до 12).

 Серед найдавніших різдвяних обрядів, що збереглися до наших днів, є «водіння кози», що відбувається у Щедрий вечір на честь народження Молодика. Твариною, що уособлювала місяць, як правило, була коза. Невід’ємним елементом святкового дійства є символічно-жертовне вбивство кози: «Вдарив дід козу по сірому боку. Тут коза впала, нежива стала»; а також її «оживлення», що символічно означало народження нового місяця, нового Всесвіту, початок нового календарного оберту.

Іншим дійством, яке збереглося меншою мірою, є обряд ходіння з плугом, який відбувався у Щедрий вечір і був магічною імітацією оранки і засівання. Тут культ Плуга поєднувався з вірою, що сакральні дії допомагають наближенню весни та приготуванню землі до її обробітку. На багатьох територіях елементи цього обряду залишились у формі символічного засівання. Свято Водохреща (Водосвяття) було пов’язане з культом води та поклоніння Дані, про що свідчить його народна назва Йордана, або Ярдань-Ярило-водосвят, Ордань-Ороведання, тобто «осонцення води».

Із утвердженням християнства воно набуло нового змісту і за співзвучністю назви почало асоціюватись із хрещення Ісуса в річці Йордан.

Потренуйся і перевір себе!!! Українські народні свята

https://learningapps.org/5148338