Відеоурок.
https://www.youtube.com/watch?v=XtcQ3pJcA-k&feature=youtu.be
Відеотека. Обличчя української історії. Тарас Шевченко.
Біографія.
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1721
Анкета поета.
https://drive.google.com/file/d/1Pf1i2PR_ArtUSE_lSkNx4k4T122p87PH/view?usp=sharing
https://drive.google.com/file/d/1UKBMWfQsDEnHqmL14PIDFMU0kRcABeqe/view?usp=sharing
http://kobzar.info/feeds/biografiya/rannya-tvorch-st/
Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.
Характерні риси:
- інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;
- піднесений стиль мовлення;
- розчуленість (сентиментальність);
- захоплення історичним минулим.
Основні мотиви ранньої творчості:
- сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);
- трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна-черниця»);
- героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»);
- тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої, думи мої…»)
" Причинна". Т. Г. Шевченко.
Аудіовірш.
https://www.youtube.com/watch?v=J4huOo_ohGk
Аналіз балади .
https://eschool.dn.ua/mod/book/tool/print/index.php?id=201803#ch49951
Поетичний твір належить до раннього періоду творчості Т. Шевченка. Баладу було написано у 1837 році, надруковано в альманасі «Ластівка» (1840). Автор влучно застосовував у творі елементи фольклору (наявність фантастичного, народних звичаїв та повір’їв, пісень, мовних засобів фольклорної поетики). Використав традиції написання балад своїх попередників у цьому напрямі як в російській (В. Жуковського «Людмила», «Кассандра», «Світлана»), так і в українській літературі (П. Гулак-Артемовський «Рибалка», Л. Боровиковського «Маруся», твори А. Метлинського).
Тема: розповідь про вірне кохання, розлуку і трагічну смерть закоханих.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання і водночас засудження жорстокого і злого світу, де неможливо зберегти сильні, чисті, справжні почуття.
Жанр: романтична балада.
Автор, реформуючи цей жанр, змінює традиційну ідейно-тематичну структуру твору: поряд із елементами фантастичного зображено реальних людей, їх реальні дії. Значно розширені межі поетики твору, більше використано засобів художньої виразності. Тому припускають, що «Причинна» за жанровою специфікою дуже близька до соціально-побутової поеми.
Особливості назви твору.
Причинна — жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, «щось пороблено», в даному разі — ворожкою.
Композиція.
Експозиція: пролог, знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною.
Зав’язка: очікування героїнею коханого козака, що обіцяв по¬вернутися до неї з походу.
Кульмінація: смерть героїв.
Розв’язка: епілог (поховання закоханих).
Художні особливості твору.
У баладі виявилося багатство поетичної мови Т. Шевченка, різноманітність художніх засобів, зокрема ритміки вірша. Для зображення у творі явищ дійсності автор широко використав народнопісенні засоби, зокрема епітети фольклорного походження: «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «біле личко», «гай темний», «Дніпро широкий», «чисте поле», «дуб кучерявий» та ін. Зустрічаються також фольклорного походження пестливі назви: «козаченько», «русалонька», «слізоньки», «дівчинонька» та порівняння: «з уст — ні пари», «кругом, як в усі, все мовчить». Все це свідчить про те, що поет широко і творчо використав скарби живої розмовної української мови.
Новаторство твору.
Новим у жанрі балади були ліричні відступи, у яких Т. Шевченко виявив своє ставлення до героїв твору, до зображуваних подій. Українська поезія до митця не зазнала такої безпосередності почуттів, щирості, непідробленості, такого яскравого вираження народних уявлень.
Поет не тільки співчуває скривдженим, але й заступається за них, викликає глибоке співчуття до них у читачів.
Фантастичне поруч із реальним.
У баладі «Причинна» є явища реальні та фантастичні. Твір споріднюється не з фантастикою поетів-романтиків, відірваною від життя, а з фантастикою фольклорною, народною, яку так майстерно ще до Шевченка використовував у своїй творчості М. Гоголь.
Так, з води серед ночі виходять русалки — і тут потрібна не вітряна ніч, а навпаки, спокійна, місячна, така, яка буває в «русалчин тиждень», коли літо вступає у свої права, а земля і вода набувають найбільшої сили і все навкруги — гаї, луки, поля — буйно зеленіє.
За народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. Утоплениці-русалки на віки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з прозорого кришталю.
Аудіовірш.
https://www.youtube.com/watch?v=absDB8yWVvc
Паспорт твору.
«Думи мої, думи мої...» стали заспівом у творчості Т. Шевченка, відкрили перше видання «Кобзаря» 1840 р. У ньому було лише 8 творів. Свої поетичні твори Шевченко називав по-народному «думами», присвячуючи їх рідному краю. Ці думи невеселі, проте щирі і правдиві, вони «стали на папері сумними рядами», бо їх породило лихо. Поет плекав свої твори, ніби дітей, як квіти, і тепер віддає на суд читачів. Надалі Т. Шевченко хотів перевидати «Кобзар», об’єднати його з поемою «Гайдамаки». Проте книжку було дозволено друкувати під попередньою назвою «Кобзар». Вона побачила світ 23 січня 1860 р. у друкарні П. Куліша. При цьому цензура так обчистила твори поета, що в тексті збірки він «ледве пізнав своїх діточок». І все ж таки Т. Шевченко радів, що «діточки» нарешті пішли в Україну. Після багаторічного мовчання поет заговорив зі своїм народом, заспівав віщим голосом у другому виданні «Кобзаря».
Після арешту Т. Шевченка за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус, пізніше він стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати в «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунною печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. До теми дум Тарас Григорович звертався неодноразово, поезія «Думи мої, думи мої...» була написана 1847 року під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України, власну самотність та безправність.
Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум зі сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.
Ідея: тільки віра у щасливе майбутнє, наполегливість, упевненість допоможе змінити життя народу і людини зокрема; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.
Жанр: філософська лірика.
Образи-символи – «чорний орел» , «ворон» , «соловейко»
Художні засоби :“Думи мої, думи мої” Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами», «темнії ночі», «Дніпр широкий», «щиру правду». Порівняння: «привітаю, як діток», «Як та воля, що минулась». Риторичні звернення: «Думи мої», «Квіти мої, діти!», «мої голуб’ята», «мої любі». Метафори – «Серце рвалося, сміялось,», «лихо сміється».
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.