Андрій Чайковський. Коротко про митця.

https://www.google.com.ua/url?sa=i&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjvw9qtjLveAhVlw4sKHaLpDDEQMwheKBcwFw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DxgVesPJrLhY&psig=AOvVaw3aBzAVYX0sb2S-F90blgz-&ust=1541433221124995&ictx=3&uact=3

Про родину, юність, роки навчання

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка в с. Гордині, закінчив у 1877р. Самбірську гімназію і, відбувши річну військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935р.

 Про громадську діяльність

Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина (“Боян”, “Надія” тощо).

Огляд творчого шляху письменника.

Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло” з'явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.

Але А. Чайковський почав писати ще в гімназії під впливом прочитаних книжок, писав драми й оповідання, та, як свідчить О. Маковей, через якийсь час із них “сміявся”, а далі й зовсім покинув літературне писання “задля недовір'я в себе і невзгодин життя”.  Взявся за перо уже в зрілому віці, добре знаючи життя народу та його історію.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури.

Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з'являлися окремими виданнями — “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайся біді” (1908), “Не було виходу” (1927).

Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: «За сестрою» (1907), “Козацька помста” (1910), “Віддячився” (1913), “На уходах” (1921), “З татарської неволі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І—ІІІ (1926 — 1929), “Украдений син” (1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник Михайло Кричевський” (1935)  роман «Сагайдачний» та багато інших.