Пам’ятаючи про героїчну загибель Чурая, люди оточили його вдову та дочку теплотою та увагою. Цьому й сприяла обдарованість Марусі, яка, маючи чудовий голос, не тільки співала, а й складала пісні.
До нас дійшов портрет дівчини, складений її сучасниками. Маруся мала палкі чорні очі, що горіли, як вогонь у кришталевій лампаді. Мала густі брови та довгі вії.. Чоло в Марусі було кругле, випукле. Вона мала дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс. Голівку дівчини покривало розкішне, чорне, як смола, волосся заплетене в косу до колін. Маруся була струнка, стан мала прямий, як свічка.
Вважається, що Маруся Чурай могла бути авторкою близько двадцяти пісень, які стали народними. Пісні розповідають про її особисті переживання. Трагедія дівочої долі виспівана у прекрасній баладі «У неділю рано зілля копала».
Розповідь про Марусю побудована в основному на народних переказах, у ній багато нез’ясованих питань. Не знайдено жодних архівних документів на підтвердження оспіваних у пісні фактів Марусиного життя. Ось чому Марусю Чурай вважають особою напівлегендарною.
Сердешна Оксана
Уже туж-туж Векла дожидала зятя. От-от у Пилипівку почнуть старости заходити до неї, бо вже її дочці Оксані буде шістнадцятий рік. А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка, на річах бойка, проти всякого звичайненька. Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і іграшки, і вигадки. Як то в матері не було ніякого хазяйства, а все жила з копійки, то Оксані нічого й робити було. Чи вчинила хлібця, чи спекла — мерщій до подруг: там її ждуть, дожидають, як навесні ластівки; бо як защебече, як забаляндрасить, так усім весело, хоч цілий день слухав би її, а вже розсмішити — так подавай! Коли б мертвий чув, як вона баляси точить, то й той би розреготався, не то вже живий, що так і лягають від сміху. На вулиці, на вечорницях, у колядці наша Оксана перед веде; без неї не знали, що б і робити.
А хоч би яка весела була, та побачить старця, каліку або погорілого, уже вона все покине — зараз до нього, розпитує, візьме за руку, поведе до себе, нагодує, обділить чим бог послав, на дорогу дасть і випровадить за село; тільки й видно її, як вона коло бідності в’ється та знай слізоньки утира. Обділила, випроводила, слізоньки втерла, біжить… уже і верховодить, так як була.
Набігається у хрещика, виморить усіх, давай хороводи водити! Повела кривого танцю, так що другі дівчата! Їх і не видно за нею. Як зірочка вечірня між усіма зірками; як утінка по воді пливе, та вихиляється, та головкою поводить, та веселенько на всіх погляда… а як зведе пісеньок, знаєте, що при хороводах треба співати, так як та сопілочка або тихесенький дзвоник… Усі інші співають на весь рот, а вона і губоньок не роззіва, та її голосочок чують від усіх, що так за серце і бере (За Г. Квіткою-Основ’яненком).
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.