Едгар По. "Золотий жук"

         Кажуть, що романтики несуть у  життя мрії про прекрасне, які не дають  світові загинути в  мороці протиріч і  труднощів. У своїй уяві вони живуть у  дивовижній країні чудес, де панує гармонія, і прагнуть подарувати їх звичайним людям. Деякі люди їх розуміють, сприймають, а  інші, навпаки, сміються й вважають божевільними. Та невже політ душі — це божевілля? Мабуть, що ні.

        Одним із таких, хто сприймав світ більше душею, аніж розумом, був американський поет, критик, новеліст Едгар Аллан По. Людина, що все життя шукала прекрасне й  з тривогою запитувала себе й   інших: «Де той край, край золотий Ельдорадо?» Як ви знаєте, Ельдорадо — це не просто країна казкових багатств, а   й   чудесних мрій, де панують добро, щастя, справедливість. А   саме цього й  бракує іноді нашому життю сьогодні.

Біографія.

         Едгар Аллан По народився 19 січні 1809 року в   Бостоні у   сім’ї акторів. Його батько, Девід По, ірландець за походженням, залишив сім’ю. Мати, англійка  Елізабет Арнольд По, була талановитою та популярною актрисою. Але в   кінці 1811 року вона захворіла й   померла зовсім молодою. Трьох дітей розібрали добрі люди. Едгара взяв до себе місцевий торговець тютюном бездітний Джон Аллан.  

       Він добре піклувався про хлопчика, дав йому гарну освіту. Та з  роками палка натура Едгара не завжди знаходила розуміння поміркованого Джона Аллана. Не рідко це призводило до суперечок. До того ж батька дратувала необхідність сплачувати «борги честі» прийомного сина. Не сприймав він також і   захоплення Едгара поезією. На деякий час батько і   син посварилися й  навіть розірвали стосунки. Але чвари чергувалися з примиренням.Два роки Едгар пробув в  армії, хоча військова кар’єра його не вабила. Великим було бажання писати. По спромігся надрукувати декілька невеликих поетичних збірок, в   яких автор відходив від буденності й  поринав у  прекрасну вигадану реальність, в  якій йому дихалося легше.

         Літературне визнання прийшло до письменника-початківця у   1834 році, коли було надруковане оповідання «Рукопис, знайдений у  пляшці».

Навесні 1834 року помер містер Аллан, навіть не згадавши Едгара у  заповіті. «Оскільки я не був навчений ніякій професії й  виховувався в  очікуванні багатого спадку, то це був жорстокий удар, що майже зламав мене»,— з   сумом сповіщав По одному з   родичів. І тепер він повністю поринув у   працю. По пише і   надсилає свої оповідання в  журнали, які із задоволенням їх друкують. У грудні 1835 року По стає редактором журналу «Сетердівізітер». Того ж року забирає до себе тітку рідного батька місс Клемм з  донькою Віргінією. Наступної весни Едгар з  Віргінією побралися. Кажуть, що вона була чарівною молодою жінкою, відданою своєму чоловікові, втілювала в  собі кращі моральні й   фізичні риси улюблених героїнь По. Здавалося, що письменник став нарешті щасливим. Втім, це тільки на перший погляд. Робота, сім’я, напружені стосунки з   видавцями журналів — усе це вимагало великих душевних сил. До того ж По надзвичайно боляче реагував на кон’юнктурні замовлення. Він з   усієї сили намагався примирити справжнє літературне служіння зі смаками масової публіки.

         У своїй творчості письменник виявив глибокі знання мистецтва і  більшості 

галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний у   математиці, хімії, біології, психології, фізиці, філософії, знався на теорії ігор, повітроплаванні, мореплавстві тощо. Цікавився По й  парапсихологією, містикою. Це знайшло відображення не тільки у  вчинках його складної натури, а   й   на сторінках творів. Його цікавлять порухи людської душі в   різних ситуаціях. Саме тому він переносить своїх героїв у  виняткові зовнішні або психологічні обставини. Письменника приваблює метод логічних роздумів над вчинками людей. За словами російського письменника Ф. Достоєвського, «У Е. По є  одна риса, яка зовсім відрізняє його від усіх інших письменників і  є однією із визначальних його особливостей — це сила уяви». Саме уява й  переносила По в   інший світ, кращий від реального.

        У той час, коли видавці одержували величезні прибутки за оповідання По, сам автор потерпав від матеріальної скрути. До того ж захворіла дружина. У  січні 1847 року Віргінія померла, а  Едгар до кінця днів сумував за нею.

        Останні роки життя письменника — це роки відчаю, душевних страждань, постійних переїздів. По почав пити, намагався навіть покінчити життя самогубством. 3 жовтня його знайшли у   Балтіморі  без ознак свідомості. А  через чотири дні Едгар Аллан По помер у  Балтіморському шпиталі. На цвинтар його проводжали лише дев’ять осіб.

      Бажаного раю на цій землі По не знайшов. Та спокою не мав небіжчик і  після смерті. Один із його знайомих надрукував по смерті письменника статтю-некролог, в   якій було багато брудних і образливих натяків на його життя та творчість. І лише через одинадцять років із виходом книги С.Уїтмена «По та його критики» творчий спадок письменника був належно оцінений.

Едгар По був засновником детективної літератури.

Теорія літератури.

  Детектив(англ. todetect — розкривати, знаходити) — це один із різновидів пригодницької літератури, в  якому описуються події, пов’язані з  процесом розслідування і   розкриття якогось злочину.

Детектив має свою композицію:

—  зав’язка — інформація про злочин;

—  розвиток дії — процес розслідування;

—  розв’язка — простежуються дії детектива після того, як особа злочинця

встановлена;

—  реконструкція злочину.

Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.Персонажами новели є особистості, зазвичай, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, має ситуаційну чи психологічну несподіванку.

Оповіда́ння— невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

Оповідання дуже близьке до новели. Іноді новелу вважають різновидом оповідання. Відрізняється оповідання від новели виразнішою композицією, наявністю описів, роздумів, відступів. Конфлікт в оповіданні, якщо й є, то не такий гострий, як у новелі. Розповідь в оповіданні часто ведеться від особи оповідача.

Оповідач ─ образ, який може бути в епічних і ліро-епічних творах. Він спостерігає і оцінює події збоку, як чуже життя. Це свого роду посередник між автором і героями. Його позиція може збігатися з авторською або не збігатися. Він має можливість порівнювати різні оцінки і погляди. Оповідач виступає у формі першої особи.

Розповідач ─ образ, який  може бути в епічному творі. Як правило, розповідач і є автором, і персонажем твору. Розповідач може бути далеким від автора або виразником авторських ідей. Він може бути спостерігачем, співучасником подій, суддею. Автор може не називати розповідача, але, читаючи твір, можна уявити стать, вік, соціальне становище розповідача. 

Поняття «точка зору».Використання особи розповідача дає можливість представити таку точку зору, яка відрізняється від авторської. Оповідач є особою, яка знає про всіх, а розповідач знайомить нас із тим, що він бачить, або з тим, що з ним відбувалося.

Аудіокнига.  Едгар По. "Золотий жук"

https://www.youtube.com/watch?v=w4u2S0kj58s

 Аналіз твору .

https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz/

Анкета оповідання Е.А. По «Золотий жук».

https://drive.google.com/file/d/1qG-hBnRziQH8GBSLnw64HSINJIoQShbM/view?usp=sharing