Під час текстотворення набирає чинності мовний (мовленнєвий) закон. Його сформулював ще Марк Тулій Цицерон. Цей римський діяч писав, що вивчав правила прикрашання стилю, у яких зазначено, що «висловлюватися ми повинні, по-перше, чистою й правильною латиною, по-друге, ясно й виразно, по-третє, гарно, по-четверте, доречно, тобто відповідно до гідності змісту». Ця сентенція й отримала назву мовного закону. Дотримання цих правил означає ретельну роботу над текстом, над культурою мовлення. Основними ознаками культури мовлення є правильність, логічність, доцільність, точність, виразність, багатство, змістовність.
Змістовність передбачає глибоке осмислення теми та основної думки, детальне ознайомлення з різною інформацією щодо теми, повноту розкриття теми без багатослів’я та пустослів’я.
Логічність передбачає вміння дисциплінувати мислення, міркувати послідовно, спираючись на попередні етапи думання, висувати положення та давати обґрунтування, умотивовувати висновки, уникати суперечливостей у викладі матеріалу. Кожна теза потребує доказів, пояснень. Другою умовою логічності є знання мовцями лінгвістичних засобів, за допомогою яких можна вправно передати саму думку про предмет чи явище. До помилок мовної логічності належить тавтологія (подружитися з подругою) та плеоназм (прейскурант цін, народний фольклор, рідна батьківщина).
Точність передбачає вміння узгодити знання матеріалу зі знанням мови, обравши найточнішу форму розповіді відповідно до ситуації. Обов’язкова умова досягнення точності — увага до стилю та жанру текстів, умов спілкування. Точність залежить від правильного вибору слова, від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття.
Багатство мовлення передбачає великий обсяг активного словника мовця, різноманітність уживаних синтаксичних конструкцій. Багате мовлення передбачає вміння використовувати тропи, образну та емоційну лексику, фразеологізми, урізноманітнювати мову синонімами. Багате мовлення впливає на людину не лише змістом, а й формою.
Виразність виявляється в умінні послуговуватися мовними засобами різних стилів. Наприклад, у наукових текстах ця ознака виявляється у використанні професійної лексики та фразеології. В офіційно-діловому стилі задля досягнення виразності послуговуються мовними кліше, адміністративно-управлінською термінологією. Художньому стилю притаманні майстерні художні засоби: тропи (метафора, метонімія, епітет, персоніфікація тощо) та стилістичні фігури (анафора, антитеза, градація, еліпсис, хіазм тощо).
Доречність передбачає відбір мовних засобів, що відповідають змістові, меті, експресивності повідомлення. Це врахування ситуації, комунікативних завдань, складу реципієнтів, їхнього стану, зацікавлень тощо. Так, наукові терміни доречні на лекціях, наукових конференціях, однак зовсім зайві в розмовному мовленні. Натомість у наукових текстах недоречною будуть художні тропи, слова із зменшувально-пестливими суфіксами.
Правильність мовлення означає добре володіння всіма нормами літературної мови. Цицерон писав: «...вміти правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти — вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина».
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.