Презентація.
Проблема виникнення письма у східних слов’ян досі остаточно ще не розв’язана. Найбільш імовірно, що в східних слов’ян спершу виникло письмо у вигляді різного типу рисок і їхніх комбінацій, вирізуваних на дереві. Болгарин Чорноризець Xрабр на початку X століття у «Сказанні про письмена» писав, що слов’яни «чертами і різами чьтехоу...» Письмо у вигляді «черт і різ» використовувалось для позначення належності речей певній особі. Залишки його археологи знаходять на різних пам’ятках матеріальної культури.
Починаючи з VII—VIII століть слов’яни налагоджують тісні зв’язки з Візантією. У слов’ян розповсюджується грецьке письмо, яке поступово пристосувалося до передавання слов’янських звуків.
У «Житії» Кирила, відомій пам’ятці X століття, зазначається, що Кирило, коли їздив 860 року з візантійською місією до хозар, по дорозі зупинявся в Xерсонесі в Криму і придбав там Євангеліє і Псалтир, «роуськыми писмены писано», і говорив з чоловіком, що в бесіді «прикладнаа различнаа писмены, гласнаа и согласнаа». Таке письмо, вживане в той час у слов’ян, називають протокириличним.
Поряд із грецьким використовувалось в окремих слов’ян, переважно західних, також письмо латинське, про що теж знаходимо свідчення у Xрабра. (3 кн. «Історична граматика української мови»).
У 862—863 роках грецькі місіонери Кирило й Мефодій, готуючись до просвітницької діяльності в Моравії, упорядкували протокириличне письмо, спростили форму літер, наблизивши їх до грецького уставного письма, поширеного в богослужбових книгах. Вони додали окремі літери й систематизували азбуку відповідно до слов’янської фонетики, поклавши в основу найбільш відомий їм солунський діалект староболгарської мови, і переклали, користуючись упорядкованою ними азбукою, деякі богослужбові книги з грецької на слов’янську мову. Ця мова одержала назву старослов’янської, а азбука, вживана в ній, відома під назвою кирилиці.
Поряд із кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука — г л а г о л и ц я.
На запитання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ століття й автором її був Климентій, учень Кирила.
Інші висловлюють припущення, що кирилиця виникла природно, шляхом слов’янізації грецького письма. Останнім часом на користь цього погляду висуваютья аргументи, зокрема у зв’язку з віднайденням у Київському Софійському соборі азбуки, видряпаної якимось гострим предметом на фресковій штукатурці ХІ століття. Азбука складається з 27 літер, з яких 23 повністю відповідають грецькому алфавіту, а чотири — б, ж, ш, щ — нові, власне слов’янські. На підставі складу софійської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько-слов’янського письма. Ця азбука підтверджує погляд тих учених, які вважають, що глаголиця зберігає сліди індивідуальної творчості і винайдена Кирилом у 863 році, тому й старша за кирилицю.
У кириличних текстах трапляються помилки, які свідчать про те, що текст переписаний із глаголичного оригіналу. Пергамент у ті часи був дуже дорогим, тому нерідко вдавалися до запису нових текстів у старій книзі: старий текст змивався або зішкрібався, а на його місці записувався новий. Такі рукописи називалися палімпсестами. Відомо про кілька палімпсестів, де кириличний текст написаний по змитій глаголиці, а глаголичних текстів, написаних по змитій кирилиці, немає.
Якщо глаголицю було створено Кирилом, то кирилицю, цілком імовірно, було створено в Східній Болгарії преславськими (м. Преслава) переписувачами книг. Майже скрізь кирилиця витіснила глаголицю, і тільки хорвати на островах Адріатичного моря аж до недавнього часу користувалися глаголичними богослужбовими книгами.(3 кн. «Історія української літературної мови»).
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.