Словник Лаврентія Зизанія (1596 р.), «Лексикон» Памви Беринди (1627 р.).

Зизаній (Зизаній-Тустановський) Лаврентій Іванович (справжнє прізвище — Кукіль, у перекладі грецькою мовою — Зизаній) — український мовознавець, письменник, перекладач, педагог і церковний діяч.

«Лексис...» Зизанія — перший український друкований словник для шкільного навчання. Його реєстр організований за диференціювальним принципом (тобто подаються тільки ті церковнослов’янські слова, що відмінні від українських формою чи значенням). Налічує 1061 вокабулу. Зизаній перший в історії українського й східнослов’янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. Його «Лексис...» був зразком і основою «Лексикона» Памви Беринди, російських азбуковників.

Беринда Памво [світське ім’я — Павло] — український мовознавець, письменник, перекладач, гравер, друкар, педагог. Був високоосвіченою людиною: знав церковнослов’янську, грецьку, латинську і польську мови. Активний діяч Львівського братства, працював у братських друкарнях й школі, у Львові (до 1613) постригся у ченці. Близько 1616 його запрошено до Києва. Восени 1619 разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва й назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі, виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера.

Праця «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъковаше» Беринди, що вийшла у світ 1627 з Києво-Печерської друкарні,— найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексиконъ» — церковнослов’янсько-український словник; «.Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов’янського походження. У пам’ятці майже 7 000 статей.

У «Лексиконі» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію реєстрових слів, ремарки, подання цитат, вказівки на фразеологізми, зауваження про орфографію, етимологію слова.

Абсолютна більшість елементів неслов’янського походження, особливо грецьких і латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі. Беринда нерідко вказував на метафоричне й образне вживання слова, вперше в українській лексикографії застосувавши ремарки «переносн.», «іронічн.», «метафор.». Праця — багатоплановий науково-лінгвістичний оригінальний твір. Відіграла видатну роль у розвитку вітчизняної й помітну — в розвитку зарубіжної лексикографії 1718 ст., ставши джерелом нових словників. Беринда уперше в українському друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації