Загальні відомості про словники. Основні типи словників, особливості їхньої побудови.

Презентація.

https://docs.google.com/presentation/d/1QiQ0r-9U_yC-TBwplKfNcVdSVzcXm7Qp/edit?usp=sharing&ouid=113992901375856408124&rtpof=true&sd=true

КОРОТКА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Першим етапним словником став «Лексись» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596), 1061 словникова стаття. Лаврентій Зизаній-Тустановський (народився в 60-х роках ХVІ ст.— помер після лютого 1634 р.) був мовознавець, письменник, педагог, перекладач, церковний діяч. Тут церковнослов’янські слова, перекладені тодішньою українською мовою: алчба — голодность; ведро — погода; супруг — пара. Уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію. Уперше слова проакцентовано.

Велике значення мав «Лексикон» («Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє») Памви Беринди (1627), підготовлений у друкарні Києво-Печерської лаври. Народився між 1555-1560 — помер 23 липня 1632 р. Близько 7000 статей, серед них близько 1400 онімів. Паспортизований. Низка статей енциклопедичні, іноді подана й етимологія. Уперше вказує на метафоричне й образне вживання слова. Уперше в східнослов’янській практиці вводить граматичні ремарки й відсилання («зри», «зр.»).

У ХІХ ст. з’являються словнички й словники О. Павловського, І. Войцеховича, І. Вагилевича, П. Білецького-Носенка, Ф. Шимановича, Т. Вітвицького та ін.

Перший великий Словник української мови уклав П. П. Білецький-Носенко (1774-1856). Обсяг понад 20000 статей. До реєстру добирались майже завжди слова, властиві тільки українській мові, або ж спільні з російською, але відмінні звуковим складом: він, вона, воно; вúтришок; витряк; гвинтúвка; копúлити; коровáй. Подаються відомості із словотвору, описується словозміна, даються синтаксичні коментарі.

Найвидатнішою лексикографічною працею до початку ХХ ст. був чотиритомний Словарь української мови за ред. Б. Грінченка, єдиний з усіх, який часто називають Словник Грінченка(1907-1909). Матеріал до нього опрацьовувала редакція журналу «Киевская старина». Це перекладний українсько-російський словник, хоча він деякою мірою й енциклопедичний. Так, у Словнику знаходимо рисунок верстáта (варстáта) й не тільки дефініцію, а й 34 деталі (і їх назви) гуцульського верстата. Незважаючи на обумовлене редакцією хронологічне обмеження (від І. Котляревського до 1870 року), автор зумів довести реєстр Словника до 68 тис. слів. Представлена літературна лексика ХІХ ст., фольклор, діалекти. Широко подає українську фразеологію, іноді з поясненням її походження.

Словнику Б. Д. Грінченка була присуджена Російською Академією наук друга премія М. І. Костомарова «за лучший малорусский словарь». Хоча сам Грінченко оцінював його скромно і вважав свій труд «першою сходинкою на шляху створення наукового українського словника».

З 1938 р. була розпочата робота над великим Російсько-українським словником. Війна призупинила роботу, та вона була відновлена в евакуації в Уфі, а потім у Москві. Словник був опублікований у 1948 р. з реєстром в російській частині в 80 000 слів і був доповнений і перевиданий уже як тритомний у 1968 р. з реєстром у 120 000 слів.

Важливим фактом став одинадцятитомний Словник української мови, що спочатку планувався як десятитомний; тлумачний, довідково-нормативний, публікувався в 1970-1980. Хронологічні рамки реєстру з граматичною та стилістичною кваліфікацією досить широкі — від Котляревського до наших днів, тобто до 1980 року. Укладачі зосередилися переважно на відбитті загальновживаної літературної лексики (мати, іти, праця, свій, учора). Проте немало тут і застарілих слів (війт, волость, кріпаччина), чимало відомих діалектизмів (ґазда, арідник, файний, вуйко). Рясна й фразеологія — десь 10-12 тис.: байдики бúти, брáти ноги на плéчі, альфа і омéга.

Словник укладений на основі 5-мільйонної картотеки НАН України, реєстр 134-135 тис. слів.

Важливе досягнення словникарів — Великий тлумачний словник сучасної української мови (укладач і редактор — В. Т. Бусел). Словник створено на основі мільйонної картотеки видавництва «Перун». До реєстру Словника внесено: 1. активну лексику української мови (відомо, відомості, відомство); 2. терміни й номенклатуру (асфальт, ракета університет); 3. назви народів і племен (болгари, китайці, поляни); 4. назви мешканців (львів’янин, луганець, луганчанка) (З посібника).