Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь богів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня.
Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спортивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.
Передивись!!!
https://drive.google.com/file/d/1rIi2dAbrdctEkuZF8WX6gSpqMZPzZWy8/view?usp=sharing
http://www.myshared.ru/slide/1324550/
Прослухай!!!
https://www.youtube.com/watch?v=ZVWkb0acVCg
Історія написання пісні-гімну.
У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна». Крамольний для Росії, твір був надрукований у львівській «Меті» (1863), як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні переслідувався; був суворо заборонений і за радянських часів.
Павло Чубинський був членом київської організації «Стара громада», куди входила національно свідома патріотична інтелігенція. На її зібранні вперше і прозвучала пісня-гімн «Ще не вмерла Україна». 1918 р. вона виконувалася вже як державний гімн Української Народної Республіки, що проіснувала тоді недовго. Карпатська Україна як самостійна держава також 1939 року визнала її своїм гімном. За радянських часів ця пісня була забороненою.
Однак українці її пам’ятали і часто виконували таємно, з великою надією на відродження самостійності своєї держави. І такий час настав. Україна стала незалежною державою і знову за свій національний гімн взяла пісню на слова П. Чубинського. Тепер вона звучить на мелодію композитора з Галичини Михайла Вербицького.
Первісний текст пісні перероблювався автором кілька разів, тому сучасний варіант відрізняється від нього.
Життєвий і творчий шлях П. Чубинського
ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ (1839–1884)
Народився П. П. Чубинський на хуторі (тепер с. Нова Олександрівка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині. Чубинські були освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили селянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті.
Сім’я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали невелику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзьке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші, друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).
Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичаями, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фольклор. Узимку на Різдвяні свята (1860–1861) до Павла приїжджав Микола Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла.
Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом із товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкриття школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незважаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися безкоштовно викладати в ній.
П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував у Архангельську, а причиною було звинувачення Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об’їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, знявши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщиною. Розрадою і опорою в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.
Народився П. П. Чубинський на хуторі (тепер с. Нова Олександрівка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині. Чубинські були освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили селянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті.
Сім’я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали невелику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзьке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші, друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).
Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичаями, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фольклор. Узимку на Різдвяні свята (1860–1861) до Павла приїжджав Микола Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла.
Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом із товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкриття школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незважаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися безкоштовно викладати в ній.
П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував у Архангельську, а причиною було звинувачення Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об’їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, знявши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщиною. Розрадою і опорою в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.
Після повернення письменника з Півночі Географічне товариство доручило Павлові Платоновичу експедицію в Південно-західний край імперії для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Ця експедиція принесла вченому невмирущу славу. Як її результат з’явилися в семи томах «Праці статистично-етнографічної експедиції в Західно-руський край». Це було глобальне дослідження традицій, вірувань, обрядів народу Правобережної України. Павло Чубинський записав близько чотирьохсот обрядових пісень, родини, хрестини і похорони; більш як у двадцяти місцях описав весілля.
Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була почата ще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, сперечалися… Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Старицьким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопузатий, вже покритий сивиною…» А старому
Чубові в той час не було ще і сорока.
Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після горезвісного Емського указу (1876), який був спрямований на придушення української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відправити у Бориспіль до батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.
Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиліття у рідному хуторі поблизу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановлено пам’ятник.
Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була почата ще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, сперечалися… Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Старицьким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопузатий, вже покритий сивиною…» А старому
Чубові в той час не було ще і сорока.
Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після горезвісного Емського указу (1876), який був спрямований на придушення української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відправити у Бориспіль до батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.
Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиліття у рідному хуторі поблизу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановлено пам’ятник.
Як поет, П. Чубинський посів скромне місце в історії української літератури. До єдиної прижиттєвої збірки автора «Сопілки» увійшло шістнадцять оригінальних поезій в народнопісенному дусі і переклади.
Ідейно-художній аналіз пісні П.Чубинського «Ще не вмерла Україна»
Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край.
Ідея: віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду.
Основна думка: тільки той народ може перемогти ворога, подолати будь-які труднощі, який має силу, мужність, витримку, взаємодопомогу, віру в досягненні своєї мети, готовий заради цього пожертвувати своїм життям.
Жанр: громадянська лірика, пісня-гімн.
Художні особливості твору:
звертання: «браття українці», «браття»;
метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»;
порівняння: «згинуть… вороженьки, як роса на сонці»;
повторення: «браття», «воля», «доля, доленька».
Це цікаво!!!
Український гімн найкращий у світі
Центр світової спадщини ЮНЕСКО визнав гімн України найкращим в світі (Best National Anthem in the World). До рейтингу увійшли національні гімни 193 країн. Гімн України здобув перше місце в загальному рейтингу. При цьому, до уваги бралось 4 показники, по двох з них українських гімн отримав найвищий бал — милозвучність, гармонійне поєднання музичної та текстуальної частин. Високий бал також був за оригінальність музичного рішення та цілісність твору.
Україна виявилась єдиною європейською країною в першій п’ятірці, а загалом до першої десятки найкращих національних гімнів світу увійшли гімни
• Нової Зеландії (2-ге місце),
• Південної Африки (3-тє),
• Австралії (4-те),
• Сполучених Штатів Америки (5-те),
• Канади (6-те),
• Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії (7-ме),
• Іспанії (8-ме),
• Франції (9-те)
• Японії (10-те).
Центр світової спадщини ЮНЕСКО визнав гімн України найкращим в світі (Best National Anthem in the World). До рейтингу увійшли національні гімни 193 країн. Гімн України здобув перше місце в загальному рейтингу. При цьому, до уваги бралось 4 показники, по двох з них українських гімн отримав найвищий бал — милозвучність, гармонійне поєднання музичної та текстуальної частин. Високий бал також був за оригінальність музичного рішення та цілісність твору.
Україна виявилась єдиною європейською країною в першій п’ятірці, а загалом до першої десятки найкращих національних гімнів світу увійшли гімни
• Нової Зеландії (2-ге місце),
• Південної Африки (3-тє),
• Австралії (4-те),
• Сполучених Штатів Америки (5-те),
• Канади (6-те),
• Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії (7-ме),
• Іспанії (8-ме),
• Франції (9-те)
• Японії (10-те).
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.