Роберт Бернс (1759-1796). «Моє серце в верховині…». Ідея любові до батьківщини у вірші Р. Бернса.

17.03.2020 р.

Є таке прислів’я: «Людина без Батьківщини — як соловей без пісні». А й справді, у кожного з нас є свій рідний край, який ми любимо, шануємо та пишаємося. Дуже багато письменників оспівували й нині оспівують любов до Батьківщини, до рідного краю, і сьогодні ми познайомимося з  шотландським поетом Робертом Бернсом.

Роберт Бернс… Мабуть немає у світі поета, якого б так знали, так любили протягом двох століть у його рідній Шотландії! Рядки його віршів стали крилатими висловами. Вони увійшли в приказки, прислів’я та пісні, які і досі співаються народом.
Бернс прийшов у шотландську літературу наприкінці ХVІІІ століття. Країна, яка ще у ХV столітті мала чудові поетичні твори, в 1707 р. остаточно втратила свою незалежність, свій парламент, навіть свою літературну мову. Офіційною мовою стала англійська. І народу, що, як і раніше, розмовляв шотландською, залишилися лише старі пісні, легенди і казки.
Шотландці чекали на свого поета – і він народився у самій гущині народу, і став його голосом, його совістю, його серцем. У селищі Алловей збереглася глиняна мазанка під солом’яною стріхою, де 25 січня 1759 року народився Роберт Бернс. Стара сусідка сказала гарні слова про міцного чорноокого малюка, що народився у Бернсів. І дійсно, січневий вітер дув з такою силою, що вночі знесло дах будинку і матері з новонародженим довелося рятуватися у сусідів.
Батько Роберта, Вільям, сам відремонтував дах, і ось вже пішло третє століття, як будиночок Бернсів стоїть на тому ж місці. За тогочасними мірками це був чудовий будинок: у ньому було навіть вікно, що вважалося розкішшю, оскільки за вікно сплачували окремий податок. У новому будинку Роберт Бернс зробив полицю для книжок. Довгими зимовими вечорами він щось ретельно записував на вузеньких клаптиках паперу. Це було “повчання у вірі і благочесті” для його первістка Роберта. Вільям навіть і не уявляв, що той, кому він це писав, сам знайде для людей свої слова про щастя і свободу, свою правду, яка проб’ється крізь каміння батьківських повчань, як молода трава навесні. Вільям Бернс розумів, що тільки освіта допоможе його дітям “вибитись у люди”. Спочатку він сам навчав синів арифметики та читання. Коли Роберту виповнилося сім, а його брату Гільберту шість років, батько запросив у дім молодого вчителя Джона Мердока.
На фермі Оліфант, орендованій Бернсами у поміщика, було тяжке сільське життя. Хлопчики допомагали батькові орати, сіяти і збирати небагаті врожаї – земля на фермі виявилася дуже поганою. Але вечорами “всі Бернси сиділи за книжками”, - згадували сусіди. Батько Роберта не полишав думки дати старшому синові гарну освіту. Спочатку Роберт закінчив землемірну школу. А у 1781 році батько відправив сина для продовження навчання у місто Ервін. З собою Роберт взяв дерев’яну скриньку з нехитрим скарбом: батьківською Біблією та саморобним зошитом із віршами.
      Хлопець поселився в маленькій мансарді з круглим віконцем. Звідти було видно, як в гавань заходили великі океанські пароплави, а вітер приносив незвичні запахи просмолених канатів, винних діжок та заморських прянощів.
Для сина фермера, що вперше потрапив у приморське місто, Ервінський порт здавався воротами в інший, величезний світ.
Увесь свій вільний час Бернс самовіддано та безкорисливо віддавав збиранню старовинних шотландських пісень та балад. Він став одним із безпосередніх учасників відродження багатого фольклору Шотландії не тільки як її кращий поет, але і як учений, як великий знавець історії своєї батьківщини.
Після смерті батька двадцятип’ятирічний Роберт узяв на себе обов’язок піклуватися про сім’ю. Він стає господарем ферми Мосгі. Робом Мосгілом кличуть його сусіди.
Цей рік був багато в чому вирішальним для Бернса. У містечку Мохліні він став зустрічатися з людьми освіченими, впливовими. Адвокат Гамільтон, нотаріус Ейкен, лікар Маккензі цікавилися його віршами і піснями.
 Роберт, як і раніше, невтомно працював на фермі. Вечорами він частенько ходив у Мохлін потанцювати з місцевими красунями. Каблучки відбивають ритм, співає скрипка, і в голові чітко карбуються рядки. Ллється старовинна народна мелодія, їй у такт б’ється серце, пульсує кров у всьому тілі, і в такт серцю, в такт музиці народжуються слова…
В 1786 виходить перша книга Бернса, Poems, Chiefly in the Scottish dialect ("Вірші переважно на шотландському діалекті"). До початкового періоду творчості також відносяться: "Джон Ячмінне Зерно" (John Barleycorn, 1782), "Веселі жебраки" ("The Jolly Beggars", 1785), "Молитва святенника Віллі" ("Holy Willie's Prayer"), "Свята ярмарок" ("The Holy Fair", 1786). Поет швидко стає відомий по всій Шотландії
      Роберт Бернс ще не знає, що так будуть приходити до нього найкращі його вірші. Але він уже щасливий від того, що вони приходять. У 1791 році поет переїхав разом з сім’єю в невеличке містечко Дамфріз. Ці останні роки були дуже тяжкими. Тоді лікарі не розуміли, що Бернс давно і важко хворий, що його непритомності і напади болю у всіх суглобах – наслідки ревмокардиту. Його лікували холодними ваннами, міцними винами, чим тільки ускладнювали хворобу.
Остання весна Бернса прийшла холодна, зла, з мокрим снігом, вологими вітрами, нудними затяжними дощами. Через хворобу Бернс ніяк не міг повернутися до своїх службових обов’язків. Вечорами він заходив до брата і сестри Льюарс, що жили по сусідству, і довго слухав, як Джессі грала на клавікордах і співала сумні пісні.
     Одного разу Роберт запитав, яка мелодія їй подобається найбільше, - хай вона заспіває, а він напише для неї нові слова. Джессі заспівала сумну пісеньку про те, як вільшанка зазирала у гніздо горобця. Бернс примусив її декілька разів повторити мелодію і пішов додому.
Джин бачила, що того вечора Роберт довго сидів біля столу, щось наспівуючи. Джин не заважала йому і раділа, що у Бернса таке спокійне світле обличчя, якого вона давно вже не бачила.
 …Вірші виникали із сумної мелодії, із сирого вітру за вікном, із відданих дівочих очей, із невгасимого бажання захистити, закрити собою від бур і бід все слабке, безпорадне, беззахисне. Останній місяць свого життя Бернс провів біля моря. Лікарі, не відаючи, що вбивають поета, призначили йому холодні морські купання.
Кожного ранку, задихаючись, Бернс пірнав у солону воду затоки і, ледь зігрівшись, довго сидів на сонці і думав, думав без кінця. Він зробив для народу все, що міг. Він прагнув зберегти його мову, його пісню, розповісти про його землю, найкращих синів і дочок. Бернса ховали помпезно: військові, відтиснувши від труни простий люд, ішли церемоніальним кроком до цвинтаря. Грали тріскучий і бездушний марш.
Ревматизм вплинув на ослаблене ще в отроцтві серце. Помер Бернс 21 липня 1796.

    Моє серце в верховині…

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честі й слави батьківщино, вольності розмай!

Хоч іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,

Прощавайте, темні звори й світлії луги!

Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,

Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Дайте відповіді на запитання:

- Які рядки вам найбільше сподобалися?

- Яку тему та ідею висвітлює Р.Бернс у цьому вірші?

- До чого закликає автор?

- За допомогою яких рядків змальовується любов до батьківщини?  Зачитайте.

- Знайдіть рядки, які римуються?

- Уявіть картину, яку подає нам Роберт Бернс та усно опишіть її.

Теорія  літератури

Антитеза – це особлива стилістична фігура, яка зіставляє протилежні за значенням поняття в художній літературі для того, щоб посилити враження.

Тема – те, про що йдеться в художньому твору.

Ідея – основа думка художнього твору.

Епітети – це художнє,  образне означення, що підкреслює характерну рису,

 визначальну якість явища, предмета, поняття, дії.

Метафорою (грец. μεταφορά — перенесення) називається слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності.

Повтор  (лексичний повтор) – повтор однакових слів у тій самій, або іншій формі:

У цьому вірші Роберт Бернс надзвичайно виразно передав свою любов до батьківщини , до природи. Він сумує на чужині за батьківщиною та уявляє її через красу природи.

Повторити теорію літератури, вивчити біографію Р. Бернса,  с. 195-196 ; вивчити вірш «Моє серце в верховині…» напам’ять.