https://eschool.dn.ua/mod/book/view.php?id=203149&chapterid=50096
«Граматика» — один із найвидатніших творів давнього слов’янського мовознавства. Його написав молодий учений, добре обізнаний із тодішньою європейською та вітчизняною граматичною наукою і з церковнослов’янськими текстами, досвідчений педагог, що викладав церковнослов’янську мову в школах Вільна, Острога, Києва. Автор створив працю в несприятливих умовах переслідувань його після надрукування книги «Плач». Смотрицький змушений був блукати з місця на місце, але найдовше (приблизно чотири роки) він прожив у Києві, де йому надав притулок І. Борецький. Очевидно, під час викладання й ректорування в Київській школі Мелетій написав якщо не ввесь текст, то принаймні більшу частину «Граматики» (1614 р. або 1615-1617 рр.— перша пол. 1618 р.).
«Граматика» Смотрицького призначена була передусім для викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, прикладами, поясненнями винятків із правил. Отже, Смотрицький задумав її як підручник. Звертаючись у передмові до вчителів, Смотрицький пише про велике значення граматики. Тут вперше у вітчизняному мовознавстві Смотрицький торкається питання про добрий стиль й нормативність у мові. Цікаві також вказівки Мелетія про методику викладання мови, тому його передмова — цінний документ педагогічної й методичної думки XVII ст. Рекомендується читати різноманітні тексти, писані «чисты (м) языкомъ Славенскимъ», причому необхідно вивчати й словниковий склад мови. М. Смотрицький вважає, що діти мають у школі розмовляти словенороською мовою. Учений усвідомлює, що «славεнскій языкъ» у його часи був занедбаний.
Смотрицький перший в історії нашого мовознавства дав повний курс граматики в її тодішніх основних частинах: «Орфографія, Етимологія, Синтаксис». Смотрицький у церковнослов’янській мові налічує 40 букв. Фактично тут наведено 47 букв, через те що автор кваліфікує окремі літери як варіанти інших.M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його «Граматики» ніхто не наважився нападати на церковнослов’янську мову як на мову невпорядковану. Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. Кількість східнослов’янських і власне українських елементів у ній порівняно невелика, однак вони разом зі східнослов’янською звуковою (точніше — орфографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам М. Смотрицького словенороського характеру. Об’єднання в «Граматиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і південних слов’ян, з елементами специфічно східнослов’янськими й південнослов’янськими (насамперед старослов’янського походження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх слов’янських народів, які користувалися церковнослов’янською мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культурного єднання слов’ян. М. Смотрицький уперше виразно відділив церковнослов’янську мову від східнослов’янських, проте словенороський характер «Граматики» благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфографії та орфоепії української мови ХУП-ХУШ ст. (За В. Німчуком).
Перша рукописна граматика української мови Івана Ужевича (1643 р.).
І. Ужевич написав граматику української мови. Він добре знав, що це перша праця такого змісту, тому після розгляду граматичної системи наприкінці її в «Епіграмі на книгу» слушно писав: «Книго, ніколи такою на батьківщині не бачена...».
Адресована іноземцям-неслов’янам — західноєвропейським ученим, «Граматыка» І. Ужевича відзначається рядом специфічних ознак, непритаманних іншим граматичним працям українських лінгвістів старої доби.
Вона починається типовим східнослов’янським букварем XVII ст. Автор наводить алфавіт у «друкарському» й скорописному варіантах в узвичаєному прямому порядку літер, оберненому й змішаному. Тут же даються графічні варіанти букв. Характерно, що серед кириличних букв немає ґ, закріпленої М. Смотрицьким для словенороського правопису і часто вживаної в середині XVIIст.
Другий розділ — «Про частини мови» — присвячено морфології. Граматист у паризькому варіанті своєї праці твердить, що «слов’яни, як і латини, мають вісім частин мови», але не перелічує їх. В арраському рукописі І. Ужевич називає кожну: ім’я, займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник та вигук. У цьому він прийняв класифікацію М. Смотрицького.
Невелика за обсягом «Граматыка» І. Ужевича є непересічним явищем в історії української лінгвістики. Українська мовна система в ній викладена вдало, хоч у автора виникали труднощі при витлумаченні деяких специфічних слов’яноукраїнських граматичних особливостей. В історію філології І. Ужевич увійшов як учений, що перший лінгвістично опрацював українську мову. Неминуще значення має й фактичний матеріал його праці (За В. Німчуком).
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.