Іван Нечуй-Левицький. Життя митця і його творчість як новий імпульс української літератури (І. Франко: «Колосальне всеобіймаюче око України»).

 

Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького.

https://www.youtube.com/watch?v=5O2zUEpjizc

https://www.youtube.com/watch?v=t5OUKpKqZLA

Презентація.

https://docs.google.com/presentation/d/1cWPRQRhG3yOUdZMyqUH6tXMI3_sOsvjb/edit?usp=sharing&ouid=113992901375856408124&rtpof=true&sd=true

Творчість Нечуя-Левицького – це своєрідна, нічим не замінима енциклопедія, де наявна багатюща інформація народознавчого характеру. Ми дістаємо загалом повне уявлення про життя і настрій людей часу, в який жив письменник.

Літературна спадщина І.Нечуя-Левицького дуже різноманітна як тематично, так і жанрово. Із його творів постає Україна другої половини ХІХ ст., переважно – українське село. Він добре знав реалії життя селян, а побут українського села до найменших дрібних був відомий йому від баби, від дівчат-наймичок. Від матері, що розмовляла чистою українською мовою, Іван Семенович перейняв безліч народних пісень, переказів, прислів’їв, приказок тощо. Звідси правдивість, точність, яскравість змалювання картин українського селянства та жива мова.

Формування світогляду І.Нечуя-Левицького проходило в надзвичайно складних умовах. Навіч поставало розходження між офіційною наукою, ідеалістичною філософією, християнськими догмами і життям народу. Наступ реакції на демократичні права і свободи, переслідування національних мов і культур викликало бурю протесту в душі молодого і вразливого юнака.

            Живим відгуком на животрепетні події літературного життя, схвильованими роздумами на конкретні художні твори, про художню мову є листи Нечуя-Левицького до Н.Кобринської. Так, у листі від 26 листопада 1898 року, торкаючись розвитку літератури, художнього методу, він пише: “Тепер в літературі цілого світу напрямок реалістичний. А цей напрямок – це таки доволі цупкий та твердий корсет, добре-таки муляє в стан і душить в боки: не дає волі й обмежує й держить авторів у відомій межі. Бо тільки реальне життя має право диктувати й призначати зміст і сюжети авторам. А чого нема в житті, того не може бути і в повісті, бо інакше воно вийде прибільшене, вигадане і ... нереальне, і чудне, й смішне...”.

            Діапазон творчих інтересів Нечуя-Левицького не вичерпується лише його художнім словом – повістями, оповіданнями, нарисами та п’єсами. Він – автор літературо-критичних і критично-публіцистичних статей, етнографічних досліджень, історико-популярних нарисів, а також фольклорні записи. Але найціннішими в спадщині Нечуя-Левицького є його художні прозові твори. Мабуть, саме тому це дало підстави українському літературознавцю О.Білецькому відзначити, що за своїм розмахом, живим і необмеженим інтересом до найрізноманітніших сфер людського буття Нечуй-Левицький нагадує І.Франка, М.Гоголя, О.Бальзака та Е.Золя.

            Проза Нечуя-Левицького доносить до нас не лише картини з життя українського селянства, але й міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції. Він торкався багатьох граней української дійсності, які не показувалися до того, або відбивалися лише частково.

героями його творів виступають не лише українці, а й інші національності - представники різнихстанів і класів. Неповторність прози Нечуя-Левицького полягає ще й мальовничому зображенні природи.

Творчий доробок письменника об’ємний і багатий як мистецька спадщина. За 50 років творчої діяльності він написав понад 50 творів різноманітного жанру: оповідання, повісті, романи, п’єси, рецензії, статті.

                                                                    Творча спадщина

Нариси	“Українські гумористи і штукарі”, “На Дніпрі”, “Сільська старшина бенкетує”, “Мар’яна Погребнячка й Бейліс”, “Апокаліпсична картина в Києві”.
Легенда	“Скривджені й не скривджені”
Оповідання	“Рибалка Панас Круть”, “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”, “Запорожці”, “Чортяча спокуса”, “Афонський пройдисвіт”, “Вітрогон”, ”Старі гультяї”, “Гастролі”, “Київські прохачі”,  “Біда бабі Парасці Гришині”, “Біда бабі Палажці Солов’їсі”, “Вільне кохання”.
Повісті	“Дві московки”, “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Пропащі”, “Над Чорним морем”, “Навіжена”, “Поміж ворогами”, “Не той став”, “Неоднаковими стежками”, “На гастролях в Микитянах”, “Невинна”, “Причепа”.
Романи	“Хмари”, “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”.
П’єси	“Маруся Богуславка”, “В диму та в полум’ї”, “На Кожум’яках”, “Голодному й опеньки м’ясо”.
“Граматика українського язика” – 2 частини, Словар, публіцистичні й літературно-критичні статті

Основні віхи життя і творчості Івана Нечуя-Левицького 

Дата	Події. Твори.
25 листопада 1838	Народився у с.Стеблеві Канівського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) у родині священика.
1845	Івана віддають у науку до дядька Є.Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища.
1848-1852	Навчався у Богуславській бурсі.
1853-1859	Продовжував навчання у Київській духовній семінарії; захоплювався повістю М.Гоголя “Тарас Бульба”.
1861-1865	Навчався у Київській духовній академії. Вивчав Біблію, твори української та зарубіжної класики. Пробує писати українською мовою. Отримує звання магістра богослов’я.
1865-1866	Відмовляється від духовної кар’єри, обирає світське життя – вчителює в Полтавській семінарії викладачем російської словесності. Написав свій перший твір “Дві московки”.
1866-1873	Працює вчителем гімназії у Каліші і Седлеці (Польща), пише твори “Рибалка Панас Круть”, “Причепа”, “Хмари”, працю “Світогляд українського народу”. Подорожує до Швейцарії.
1868	У Львові надрукована повість “Дві московки”, підписана ім’ям І.Нечуй. Влітку побував у Ризі, Вільно, Петербурзі, Москві, познайомився з М.Костомаровим.
1872	Окремою книжкою у Львові вперше виходять “Повісті Івана Нечуя”.
1873-1883	Переїздить до Кишинева (Молдавія), викладає старослов’янську, латинську мови, російську мову та літературу, історію, географію, логіку. Написав твори: “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Баба Параска та баба Палажка”, “Запорожці”, “Старосвітські батюшки та матушки”, статтю “Сьогочасне літературне прямування”.
1884	Виїжджає на лікування в Карпати; пише оповідання “Чортяча спокуса”.
1885- 1898	Змушений був вийти у відставку, оселився у Києві, став членом київської Громади (центр національно-культурницької роботи у 70-90 рр..). Спілкувався з М.Лисенком, М.Старицьким, М.Коцюбинським, М.Кропивницьким, зустрічався з І.Франком, листувався з Панасом Мирним, Ольгою Кобилянською. Написані твори: “Невинна”, “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”, “На Кожум’яках”, “Над Чорним морем”, “Скривджені і не скривджені”, “Поміж ворогами”, “Афонський пройдисвіт”.
1899-1914	Взявся за переклад українською мовою Біблії, незавершений П.Кулішем; здійснив видання восьмитомника своїх творів, склав “Граматику українського язика” у двох частинах.
1914-1918	Важко хворіє, покинутий родичами.
15 квітня 1918	Помер у Дегтярівському будинку пристарілих. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
1960	Відкрито літературно-меморіальний музей у Стеблові.